Лого
Подписка
» » VIVK. Акт перший • арт виставка

VIVK. Акт перший • арт виставка

дата : 01-07-2021   /   Выставки   /   просмотров: 112
ЩО: Арт виставка «VIVK», учасники експозиції: Альона Коваленко, Валентин Яценко, Діма Томляк, Дмитро Гаврилов
ДЕ: галерея Київської Школи Фотографії, вул. Велика Васильківська, 65 (третій поверх), Київ, Україна
КОЛИ: 26 червня - 10 липня 2021 року? з 10:00 до 20:00
ВХІД: 
вільний

Пряма мова. Альона Коваленко:

Наразі, я не можу сказати, що творю заради якоїсь високої мети. Для мене краса полягає у свободі, простоті й легкості ставлення до життя. Не в безтурботності, а саме в легкості. Саме тому я не хочу, аби глядачі сприймали мої роботи надто серйозно, як і мене саму.

Я звичайно, не маю на увазі те, що ставлення до мене як творця та до моєї творчості має бути «несерйозним». Якщо точніше, я би хотіла, аби люди просто приймали моє мистецтво. Я обожнюю знаходити поетичність і шарм там, де їх, на перший погляд, не може бути. Я виросла у середовищі, яке навчило мене, що краса полягає не в ідеальності, а навпаки - у недоліках. Мої місця сили і натхнення - спальні райони Києва з хрущовками, затишні дворики, «курилки», у яких ти, сам того не усвідомлюючи, стаєш максимально щирим, адже вони нічим тебе не зобов'язують і не обмежують.

У своїх роботах я ділюсь з глядачем своїми емоціями, почуттями і станом, які я прожила незадовго до написання. Я намагаюся передати «свою атмосферу» на рівні відчуттів від побаченого.

Пряма мова. Валентин Яценко:

Я завжди знав, що я – творча людина. Мої навички малювання почали проявлятися ще в дитинстві, але у мене ніколи не було можливості розвивати їх. Пізніше, мені довелося пережити сильну депресію, яка призвела до серйозного переосмислення мого життя. Саме так я зрозумів, що єдиний спосіб бути щасливим для мене - це творити. Зараз мистецтво – не просто моя пристрасть, а повноцінна частина мене.

Я бачу, що світ наразі переживає критичний період, сповнений проблем, але я також впевнений, що мистецтво є одним із способів змінити цю ситуацію. Тому, у своїх творах я намагаюся висловити своє уявлення про стан світу найближчим часом. Про майбутнє без насильства, расизму, війни і ненависті. Мої картини про те, як малювати нову реальність, пропускаючи реальний світ через душу і мозок з додаванням моїх почуттів і емоцій. Я хочу, щоб світ зрозумів, що людина - це не про вбивство і споживання, а про любов і творчість. Звичайно, моя думка не єдина правильна, тому я думаю, що об'єднання художників в усьому світі - це єдиний спосіб створити мистецтво, яке буде спадщиною, гідним великого людського майбутнього. Як художник я намагаюся зосередитися на ідеї чесності творів мистецтва. Це також те, що я найбільше ціную у можливих колег і наставників.

Пряма мова. Діма Томляк:

Мені 19 років, з них 12 я малюю. У дитинстві мені зовсім не хотілося займатися мистецтвом, я постійно від нього тікав, але так вийшло, що воно все одно мене наздогнало і вже давно не відпускає. Я ціную новизну і різноманітність, тому за свою тривалу практику перепробував безліч напрямків і технік візуального вираження. Нещодавно я освоїв фотографію, зараз займаюся digital art.

Мені подобається наштовхувати людей на думки за допомогою конкретних образів. Не надто важливо, наскільки глибоким буде мисленнєвий потік в цьому випадку, адже для початку найголовніше - просто задуматися. А оскільки краса - беззаперечно ефективний спосіб привернути увагу людей, я намагаюся через об'єктивно красиві образи поширити думки серед мас.

Мистецтво в моєму розумінні - найкращий прояв людської натури, і кожен митець зобов'язаний демонструвати його, по-своєму. У когось ця демонстрація обов'язково динамічна, як, припустимо, танець або музика. Я ж надаю перевагу багатофункціональній статичності живопису та фотографії. Статичні витвори завжди перебувають у стані для споглядання і сприйняття. Тому, в моменти, коли я, як будь-яка інша людина, почуваюся самотньо чи сумно, мені приємно думати про те, що мої роботи зараз хтось може споглядати, адже це значить, що я веду підсвідомий діалог з глядачем.

Я хотів би, щоб більше людей пізнало цей стан невидимого діалогу між творцем і глядачем. Я вірю, що мистецтво може об'єднати нас усіх на тонкому ідейному рівні, в якому твори мистецтва виступають призмою цих ідей.

Пряма мова. Дмитро Гаврилов:

Пізнання навколишнього світу важливо для мене з дитинства. Знайомство з мистецтвом я почав з оволодіння рапірним клинком, присвятивши зброї більшу частину життя. Витонченість бою двох фехтувальників важко описати словами, але барвистість цього виду спорту стимулювала мій рух у бік мистецтва, в його первозданному вигляді - майстерності.

Намагаючись висловити свої емоції, я почав робити татуювання. Мій мозок потребував унікальності, і я почав малювати ескіз для першого татуювання. Не маючи навичок малювання, я був незадоволений результатом, саме тоді почався мій нескінченний шлях пошуку.

Бажання створювати стало стимулом руху вперед, клинок змінився на пензель, мистецтво набуло нового змісту, характер образів змінився для мене почуттями. Своїм мистецтвом я прагну передати емоції, що отримую від краси природи та оточення.

Для мене важлива «справжність» твору, в кожне своє полотно я вкладаю енергію ще до першого мазка. Таким чином, я здатен передати всі почуття та емоції глядачеві.

Пряма мова. Леся Кульчинська (Україна), кандидатка мистецтвознавства, кураторка. (Цитата. Матеріали онлайн конференції в рамках фестивалю наївного мистецтва)

«Кожна людина — художник»,— стверджував Йозеф Бойс, німецький художник повоєнного періоду, відомий своїм нестримним ентузіазмом. Ця фраза дотепер провокує чимало суперечок. Насамперед, звісно, обурюються художники. І це обурення можна зрозуміти. Назвати художником кожного — чи не значить це знецінити той персональний вибір, за який часом заплачено так дорого? З іншого боку, чи потрібно усім бути художниками?

Перше, що спадає на думку пострадянській людині при ознайомленні із цією тезою Бойса — гурток самодіяльності. І це цілком зрозуміла асоціація, бо гуртки самодіяльності спиралися на ті самі ідеали, що й Бойс: передусім на ідею рівності. У своїй суті твердження Бойса — комуністичне. Ідеться про егалітарну дистрибуцію прав: кожна кухарка може правити державою, кожна людина може бути художницею. Кожен має право на прийняття рішень, кожен має право на творчість. Для Бойса, власне, ці два твердження рівнозначні. Бо мистецтво, як він вважає,— це те, що має прийти на зміну політиці. Тому поширення статусу художника на кожного — це і є спосіб втілення прямої демократії.

Під мистецтвом Бойс розуміє не якусь окрему й обмежену сферу людської діяльності, але принцип формотворчості як такий. «Будь-які несправедливості, залежності, поневолення у сфері праці зводяться, зрештою, до питання “як?”, так що людина, яка відштовхується від поняття мистецтва, мусить поставити питання форми.

Вона стикається з ним будь-де, бо людина, коли перетворює те, що має створити, з безформності, з деградованої форми на форму, придатну для людини, це буде питаннями формотворення»1. Бойс пропонує відмовитися від поняття політки, яке він вважає деградованим і замінити його поняттям мистецтва як способу творення форм нашого співбуття. Тож матеріалом мистецтва є передусім соціальна тканина, стосунки між людьми, моделі поведінки чи мислення, правові норми чи суспільні інститути. Усі ці невидимі форми можна ліпити, як глину, на думку Бойса. Ми всі й так цим займаємося щодня, своїми дрібними діями, формуючи власне оточення. Однак мало хто готовий визнати своє авторство; частіше нам здається, що ми лиш потерпаємо від (бездарно) створеного кимось іншим. Можливо, визнати кожного художником — це передусім розподілити авторську відповідальність за те, якої форми набуває наш спільний світ?


ЧТО: Арт выставка «VIVK», участники экспозиции: Алена Коваленко, Валентин Яценко, Дима Томляк, Дмитрий Гаврилов
ГДЕ: галерея Киевской Школы Фотографии, ул. Большая Васильковская, 65 (третий этаж), Киев, Украина
КОГДА: 26 июня - 10 июля 2021 года, с 10 до 20:00
ВХОД: свободный

Прямая речь. Алена Коваленко:


Сейчас я не могу сказать, что творю ради какой-то высокой цели. Для меня красота заключается в свободе, простоте и легкости отношения к жизни. Не в беспечности, а именно в легкости. Именно поэтому я не хочу, чтобы зрители воспринимали мои работы слишком серьезно, как и собственно меня.

Я конечно, не имею в виду, что отношение ко мне как к создателю и к моему творчеству должно быть «несерьезным». Если точнее, я бы хотела, чтобы люди просто принимали мое искусство. Я обожаю находить поэтичность и шарм там, где их, на первый взгляд, не может быть. Красота заключается не в идеальности, а наоборот - в недостатках. Мои места силы и вдохновения - спальные районы Киева с хрущевками, уютные дворики, «курилки», в которых ты, сам того не осознавая, становишься очень искренним, ведь они ничем тебя не обязывают и не ограничивают.

В своих работах я делюсь со зрителем своими эмоциями, чувствами и состоянием, которые я прожила незадолго до написания. Я стараюсь передать «свою атмосферу» на уровне ощущений от увиденного.

Прямая речь. Валентин Яценко:

Я всегда знал, что я – творческий человек. Мои навыки рисования начали проявляться еще в детстве, но у меня никогда не было возможности развивать их. Позже, я пережил сильную депрессию, которая привела к серьезному переосмыслению моей жизни. Именно в то время я понял, что единственный способ быть счастливым для меня - это творить. Сейчас искусство - не просто моя страсть, это часть меня.

Я вижу, что мир сейчас переживает критический период, полный проблем, но я также уверен, что искусство является одним из способов изменить эту ситуацию. Поэтому, в своих произведениях я пытаюсь выразить свое представление о состоянии мира в ближайшее время. О будущем без насилия, расизма, войны и ненависти. Мои картины о том, как рисовать новую реальность, пропуская реальный мир через душу и мозг с добавлением чувств и эмоций.

Я хочу, чтобы мир знал: человек – это не про убийство и потребление, а о любви и творчестве. Конечно, мое мнение не единственное. Поэтому я думаю, что объединение художников всего мира – это единственный способ создать искусство, которое будет наследием, достойным большого человеческого будущего. Как художник я пытаюсь сосредоточиться на идее честности произведений искусства. Больше всего я ценю честность в творчестве других.

Прямая речь. Дима Томляк:

Мне 19 лет, из них 12 я рисую. В детстве мне совсем не хотелось заниматься искусством, я постоянно от него убегал, но так получилось, что оно все равно меня настигло и уже давно не отпускает. Я ценю новизну и разнообразие, поэтому за свою длительную практику перепробовал множество направлений и техник визуального самовыражения. Недавно я освоил фотографию, сейчас занимаюсь digital art.

Мне нравится подталкивать людей на мысли с помощью конкретных образов. Не слишком важно, насколько глубоким будет мыслительный поток в этом случае, ведь для начала самое главное - просто задуматься. А поскольку красота - безусловно эффективный способ привлечь внимание людей, я стараюсь через объективно красивые образы распространить мнения среди масс.

Искусство в моем понимании - лучшее проявление человеческой натуры, и каждый художник обязан демонстрировать его по-своему. У кого-то эта демонстрация обязательно динамичная, как, допустим, танец или музыка. Я предпочитаю многофункциональную статичность живописи и фотографии.

Статические произведения всегда доступны для созерцания и восприятия. Поэтому, в моменты, когда я, как любой другой человек, чувствую себя одиноко или грустно, мне приятно думать о том, что мои работы сейчас кто-то может созерцать, ведь это значит, что я веду подсознательный диалог со зрителем.

Я хотел бы, чтобы больше людей узнало это состояние невидимого диалога между творцом и зрителем. Я верю, что искусство может объединить нас всех на тонком идейном уровне, в котором произведения искусства выступают призмой этих идей.

Прямая речь. Дмитрий Гаврилов:

Познание окружающего мира важно для меня с детства. Знакомство с искусством я начал с овладения рапирным клинком. Я посвятил оружию большую часть жизни. Изящество боя двух фехтовальщиков трудно описать словами. Красочность этого вида спорта направило меня в сторону искусства.

Пытаясь выразить свои эмоции, я начал делать татуировки. Мой мозг требовал уникальности, и я начал рисовать эскиз для первого татуировки. Не имея навыков рисования, я был недоволен результатом, именно тогда начался мой бесконечный путь поиска.

Желание создавать стало стимулом движения вперед, клинок изменился на кисть, искусство приобрело новый смысл, характер образов изменился для меня чувствами. Своим искусством я стремлюсь передать эмоции, получаю от красоты природы и окружения.

Для меня важна «подлинность» произведения, в каждое свое полотно я вкладываю энергию еще до первого мазка. Таким образом, я способен передать все чувства и эмоции зрителю.
Комментариев: 0
Добавить комментарий
  • Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив